Текст:Про песиголовцiв
Давно по лісах І по селах ходили песиголовці. Коли песиголовці напали на самого чоловіка, вкрали його і з'їли. Не можна було лишити у хижі саму жінку.
У Горінчеві була баба Головканя. Одного разу вона пекла хліб. ' Подивилася у вікно І бачить — їде на коні песиголовкиня і повернула в їх двір. Баба швидко прикрилася простирадлом і лягла у постіль. Песиголовкиня зайшла до хижі і бачить: лежить жінка на постелі.
"Що ти там робиш?" — спитала Песиголовкиня.
"Лежу, бо хвора я з дитиною, — відповіла Головканя. — У мене мала дитина".
Песиголовки ня жінку не чіпала, лише каже:"Дай мені їсти!".
"Іди та шукай собі", — відповіла баба.
"Чи є в тебе капуста?" — спитала песиголовкиня.
"Там стоїть, у сінях", — відповіла баба.
Песиголовкиня пішла до сіней, розкрила бочку і забилася головою у бочку. А баба Головканя, коли побачила те, що песиголовкиня нагнулася, скоро взяла сокиру і пересікла її поперек. Вбила песиголовкиню, посікла і склала у бочку. Вночі бочку поклала на віз і повезла у ріку. А кінь песиголовкині з бесагами грошей лишився бабі — це була чиста правда.
Якось Горінчівський чоловік на прізвище Доромбей ніс дрова з хащі. Коло ріки зустрів його песиголовець.
"Кидай геть дрова і дай постоли", — закричав песиголовець.
І Доромбей кинув в'язанку, зняв постоли і передав їх песиголовцеві.
А песиголовець бере постоли з правої ноги на ліву, не розуміється, як треба взувати.
Доромбей дивиться на нього, а далі підняв сокиру — і бух по голові! І вбив песиголовця.