Текст:Про наперстка
Були собі чоловік і жінка і хоч уже й до старості йшло, а не мали вони дітей. Коли ж народився у них гарний хлопчик, і назвали його Наперстком. Наперсток ріс, і вони його берегли як ока в лобі. От як уже підріс він трохи, що міг і сам лишатися вдома, батько й мати вибралися в ліс по дрова, а йому наказали:
— Наперсточку-синку, ти ж нікого не пускай до хати, хоч би тобі й золоті гори обіцяли!
І Наперсток сказав, що нікого не пустить.
Ледве батько з матір'ю пішли, як приходить до дверей хитра лисиця та й гукає:
— Наперсточку-синочку, відчини мені, я тебе на хвостику покатаю. Та Наперсток не відчинив.
От лисичка стала міркувати, як би до Наперстка добратися й потішити своїх лисеняток. Підкралася вона до дверей ще ближче та й так уже ласкаво промовляє:
— Відчини, Наперсточку, хоч трішечки, я тебе на хвостику покатаю. Наперсткові було сумно, він і відчинив. Лисиця увійшла в хату, посадила його собі на хвостика, повозила раз-другий по хаті, а тоді крізь відчинені двері — гайда до бору у лисячу нору. Приходять батько й мати додому. Хата відчинена, а Наперсточка нема. Зараз вони й догадались, що його тільки лисиця вкрала. От узяв дід скрипочку під руку, баба мішок та й вирядились милого
Наперсточка шукати. Приходять до лисиччиної нори, і дід почав грати:
Лисичко-сестричко,
Вийди танцювати!
І ти, мій синочку,
Любий Наперсточку,
Вийди танцювати.
От виглянуло з нори одне лисенятко, а дід його мерщій у мішок. Та й знов грає:
Троє лисеняток,
І ти, лиско-мати,
— Гайда танцювати!
Показалося ще одне лисенятко, а дід його мерщій у мішок. Та й знов грає:
Двоє лисеняток,
І ти, лиско-мати,
— Гайда танцювати!
Вибігло ще одне лисенятко, та й воно опинилося в мішку. А дід усе грає:
Одне лисенятко,
І ти, лиско-мати,
— Гайда танцювати!
А як усі лисенята вже були в мішку, дід тоді:
Агов, лиско-мати,
— Гайда танцювати!
От лисичка розсердилась та й вибігла подивитися, хто це так довго грає. Та й сама опинилась разом з усіма в мішку. А дід витягнув з нори Наперсточка, й так вони вдвох із старенькою зраділи, що знайшли його здорового, та й вернулися всі додому.
Та відтоді Наперсток більш ніколи не відчиняв лукавій лисичці.