Текст:Вечорницi
Українська свiтлиця. Попiд стiнами — лави, застеленi ряднами. На видному мiсцi стiл, покритий вишитою скатертиною. На лавах сидять дiвчата — вишивають, шиють, в’яжуть i спiвають пiсню «В кiнцi греблi шумлять верби» (Народнi думи, пiснi, балади.- К., 1970.-С.206)
В кiнцi греблi шумлять верби,
Що я насадила…
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
Ой немає козаченька -
Поїхав за Десну;
Рости, рости, дiвчинонько,
На другую весну!
Росла, росла, дiвчинонька
Та на порi стала.
Ждала, ждала козаченька
Та й плакати стала.
Ой не плачте, карi очi,-
Така ваша доля:
Полюбила козаченька,
При мiсяцi стоя!
Зелененькi огiрочки,
Жовтенькi цвiточки…
Нема мого миленького,
Плачуть карi очки!
1д.: Чомусь хлопцi затримуються.
2д.: Не хвилюйся! З’являться.
(На передньому планi появляється Галя, яка поспiшає на вечорницi. (Старицький М. Твори.- т.2.-К., 1984.-С.102-103))
Галя (йде, потiм зупиняється): Он хтось стоїть, чи не Степан?
Голохвастов (уздрiвши її): А, на ловця i звiр бiжить, цiп-цiп, курiпочко!
(Галя хоче його обiйти, а Голохвастов заступа їй дорогу)
Голохвастов: Господи! Це ж та сама красунечка, що я вже бачив. От цiпонька! Не тремтить-бо: чого лякатись, моя зозулечко,- хiба з'їм?
Галя: От, їй-богу, коли не пустите, то калавур закричу.
Голохвастов: Вигадайте! Тiльки крикнiть, то я такого наговорю, що зараз i в часть вас посадять.
Галя: За що? Що ви гвалтуєте серед ночi, тоя маю сидiти?
Голохвастов: Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотiв з вами, моя зiрочка красна. Як повидiв я вас, то з того часу i пропадаю, — просто вхопили моє серце щипцями, гвоздиком у головi сидите, хоч i бритви не бери в руки!
Галя: Чого переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
Голохвастов: Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч вiзмiть в руки пiштолета i прострелiть тут грудь мою!
Галя: Так i повiрили. Шукайте собi панночок!
Голохвастов: Да ви луччi за самих найкраших панночок; ви просто така цiпонька, що аж слина котиться, — вiрте!
Галя: Хороша пороша, та не для вас!
Голохвастов: Чого ж не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубонько, всякого добра. Да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ…
Галя: Обсипайте кого iншого, а менi вашого золота не треба.
Голохвастов: Да хiба я развi поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон…
Галя: Та що — що гарнi!
Голохвастов (бере її за руки): Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобi напасть зробить!
Галя: Ой, що ви кажете?
Голохвастов: Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тiльки одна любов стримить… Курiпочко моя! (Обнiма)
Галя: Пустiть-бо! Пустiть, бо кричатиму!
Голохвастов: (притискує її до себе) У-ух! Пропав я! Пожар! (Галя виривається i тiкає, а Голохвастий прямує до виходу)
1д.: Галю, то Голохвастий до тебе женихається?
Галя: Причепився як реп’ях, ледве втекла!
2д.: Я оце сиджу на вечорницях, вишиваю i думаю, що поки ми дiвуємо, поки i горя не знаємо. А як тiльки вийдемо замiж i почнуться клопоти та негаразди. Свекруха буде гризти, дiти спати не дадуть… Непорозумiння та колотнеча в сiм'ї. Особливо коли пiд однiєю стрiхою збереться декiлька невiсток. Як ото в «Кайдашевiй сiм'ї» (I. Нечуй- Левицкий Микола Джеря. -К.,1988.-С.220-221)
(У буденному одязi на сцену виходить Мелашка i замiтає. Змела смiття в купку) Мелашка: Оце вимела хату, половину сiней, обмела коло призьби i змела в купку. Пiду по ряднину та винесу його.
(виходить, а в цей час вибiгає Мотря з хати)
Мотря (дивиться на смiття): Доки я буду терпiти од тiєї iродової Мелашки! (хапає вiника i розмiтає його по двору. Виходить Мелашка з рядниною).
Мелашка: Хто це порозкидав смiття?
Мотря: Я розкидала: не мети свого смiття пiд мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую!
Мелашка: А зась! Не дiждеш ти мене смiттям годувати. Нагодуй свого Карпа (почала змiтати смiття до порога).
Мотря: Не мети до порога, бо менi треба через порiг ходити!
Мелашка: Авжеж, велика панi. Покалякаєш, княгине, золотi пiдкiвки.
Мотря: Не мети до порга, бо вiзьму тебе за шию, як кiшку, та натовчу мордою в смiття, щоб удруге так не робила.
Мелашка: А, ти, поскудо! То ти смiєш менi таке говорити? Хiба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобi мовчатиму? Ось тобi, ось тобi! (Почала розкидати вiником смiття)
Мотря (з подиву аж рот розкрила): То це ти так! То це та, що од свекрухи втiкала?
Мелашка: Ти менi не свекруха, а я тобi не невiстка. Я тобi мовчать не буду! (Мотря замахнулась на Мелашку диркачем. Та схопила його i закричала:)
Мелашка: Гвалт! Гвалт! Якого ти дiдька чiпляєшся до мене, сатано?!
(З хати вибiг Карпо i почав забирати у жiнок диркача. Потiм вибiг Лаврiн i допомiг брату розборонити жiнок).
Мотря (з дверей): Одривай хату! Не буду я з ними жити через сiни, хоч би мала отут пропасти! Бери, Карпе, сокиру, та зараз одривай хату!
Карпо: Чи ви показились, чи знавiснiли? (Зайшов до хати)
1д.: Невже таке буває?
2д.: Буває ще й не таке! (чути здалеку троїстi музики i пiсню «Розпрягайте, хлопцi, конi» (Народнi думи, пiснi, балади.-К.1970.-С.211), що спiвають парубки)
Хл.: Добрий вечiр, дiвчата! Без нас сумували, признавайтесь?!
1д.: Нiхто i не збирався сумувати!
2д.: Ось без троїстих музик було трохи не так… Грайте, музики, бо танцювати хочеться! (Грають музики. Всi танцюють, смiються. Всiм стало весело.)
1 хл.: — А менi пари не вистачило. Потанцюю з кочергою. (Бере кочергу i пiшов у присядку навколо неї) (Натанцювавшись, дiвчата сiдають на лави, беруть вишивання i в’язання до рук, а хлопцi до них женихаються, заважають їм працювати)
2 хл.: Менi сю нiч приснився дивний сон:
1 хл.: Сон рябої кобили? (Всi смiються). Ти краще дай вiдповiдь на таке питання: чому жiнка створена з ребра Адама?
2 хл.: Так це ж єдина кiсточка у людини, що не має мозку.
Д.: Та не будемо сваритись! А ми вам краще пiснею вiдповiмо. Тiльки уважно нас слухайте. (Дiвчата вiдкладають вишивання i в’язання, стають напiвколом i пританцьовуючи спiвають:)
Iде, iде, iде дощ
На бiлу березу,
А я свому миленькому
Сорочку мережу.
Сестра дала ниточок,
Мати — полотенце,
А я сiла й вишиваю
Вiд щирого серця.
Мати моя, мати моя,
Мати моя мила,
Не дай мене за рудого,
Бо я чорнобрива.
Мати жалю завдала,
За рудого вiддала
Та ще й менi наказала,
Щоб я його шанувала.
А я його шаную,
Як собаку рудую.
Пiд лавою припинаю,
Помиями напуваю.
Прив’язала до стола,
А вiн зуби вискаля.
Скаль, скаль, вражий сину,
Поки знайду хворостину.
Хворостину знайшла,
Та й вiдсердилася.
Я на свого миленького
Змилосердилася.
3 хл.: Спасибi й за це, високошановнi дiвчата! (в цей час заходять 2 хлопцi, одягненi в дiвчаче вбрання, нарум’яненi. Низько кланяються всiм i спiвають:)
— Я на свого миленького змилосердилася (повторюють одну фразу разiв 5, пританцьовуючи кумедно)
1д.: Ти бач! Їм не сподобалась наша пiсня… (до троїстих музик) Грайте, музики! В мене новi черевики!
(Лине українська танцювальна музика. Всi танцюють).
2д.: А тепер всiх прошу сiсти. Вареники будем їсти! 3д.: Спочатку скуштують дiвчата вареникiв чарiвних, з загадками i передбаченнями. (Бере перша вареник з макiтри, надкушує його). Вареник iз сиром! Буду з чоловiком жити в злагодi i в мирi. (Пiдходить друга дiвчина, бере вареник, кусає його) А мiй вареник iз сiллю. Що це означає?
1д.: Будеш жити в достатку. Не будеш на солене хлебати.
5д.: (бере i надкушує вареник): А мiй з соломою!
1д.: Будеш солом’яною вдовою.
6д.: А мiй вареник з монетою!
1д.: Багатою будеш!
7д.: А мiй вареник з обручкою.
1д.: Замiж скоро вийдеш.
2д.: Досить ворожити, бо мiй милий вареничкiв хоче. Виносьте, дiвчата, вареники для всiх.
(Дiвчата виносять велику макiтру вареникiв, хлопцi ставлять поряд на стiл куманець чи баранець)
1хл.: Кличте нашу господарку вечорниць, ми їй подякуємо за все.
2хл.: Ой гарнi ж вареники, гарнi! Оце будуть господарочки! А ну, хлопцi, давайте дiвчатам в дяку хвилинку-веселинку подаруємо. Хто знає кращий анекдот, а чи дотепну смiшинку, байку, веселу бувальщину?
(Розпочинається конкурс, в якому можуть взяти участь i глядачi. Закiнчуються вечорницi визначенням та нагордженням переможцiв конкурсу.)