Текст:Дідів син і бабина дочка
Був собі дід і баба. Баба мала дочку, а дід сина. Аж дід заслаб, та й не має що синови їсти дати. Баба бере кошик, йде за хлібом, свою дочку годує, а дідовому синові не хоче дати, каже: — Най тобі твій тато дає! Каже дід. — Ну, ти, сину, не тримайся мене, іди в службу собі, будеш не голоден і не голий. Забрався син, пішов. Іде він, іде, увійшов в ліс, йде лісом. Там стоїть хата. Зайшов до теї хати. Там повно є панів, музики грають, а він під вікном став собі і дивиться. Вибіг їден пан надвір:
— Що ти тут робиш?
— Я, — каже, — заблудив, стою і дивлюся.
— Іди до хати! Пішов до хати. Ті беруть єго танцювати.
Він каже: — Як я піду танцювати? Я не пив горілки, і їсти хочу. Дали ему їсти, горілки.
— Ну, вже наївся? Йди танцювати!
— А як я, — каже, — піду босий танцювати? Чобіт не маю. Пішов пан, виніс ему чоботи, хлопець взувся.
— Ну, йди тепер танцювати!
— Ну, як же я піду, як я штани маю подерті? Принесли ему штани, убрався він.
— Ну, іди танцювати!
— Але я пояса не маю. Приніс пан пояс, підперезався хлопець.
— Йди танцювати!
— А як я маю танцювати, коли я не маю хусточки в кишені. Дали ему хусточку.
— Іди танцювати!
— Коли я не маю в що одягнутися... Вони ему винесли опанчу.
— Ну, йди танцювати!
— А шапка де? Принесли шапку.
— Ну, йди танцювати!
— Та як я піду танцювати, як я грошей не маю в кришені? Пішли, набрали ему грошей.
— Ну, йди танцювати!
А тут півень: — Кукуріку! З панів йно тілько смола поробилася, та й нема нікого. Він забрався, іде до батька назад. Вже не йде на службу, гроші має. Приходить додому, батько утішився: убраний грошей приніс! Баба свою дочку набила:
— Іди, і ти так зроби, як він! Дочка пішла. Й акурат вона знов до теї хатини прийшла. Стала собі під вікном гуляють, аж хата ходить! Вийшов їден на двір:
— Що ти тут робиш?
— А я прийшла подивитися.
— Йди до хати! Привів її до хати.
— Іди танцювати!
А вона каже: — Я не маю чобіт, я не маю... Разом все сказала: коралів, дукача, убраня — разом все сказала, і вони їй винесли все шмаття. І вона убралася, пішла танцювати з ними, та й вони розірвали її. Отак вона смерти пожила.
Берлин, Каральна Луговий, грудень 1895 р.
Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), у Каролька Лугового в грудні 1895 р.
Стиль запису збережено.