Текст:Лисичка, гарбуз, скрипка та капкан
Їхав чоловік дорогою та й загубив гарбуз. Лежить вій проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.
«Бач,— каже,— реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!» Ухопила його за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала гарбуза топити, а той набирається води та булькотить.
«Іч,— каже,— ще і проситься! І не просись, бо не пущу!» От як гарбуз вже набрався, то й лисичку тягне у воду.
«Бач, який,— каже.— То просився, а це шуткує. Пусти-бо!» Насилу вона вирвалась. От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі і гуде потихеньку.
«Бач,— каже лисичка,— ангельський голосочок, так чортова думка». Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.
«Бач,— каже,— які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?» Тільки сіла, а капкан її за хвіст.
«Бач, яке,— каже,— ще й держе!»
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
«Дивись, ще, може, і бить буде!»
А той чоловік узяв її та й забрав.