Текст:Рабін з телятем
В одному місці був рабін, і дуже він був богомольний. До него люди заїжджали за порадою, ніби до великого пророка, а він усім людям давав раду і кожний, хто до него прийшов, мав зиск. А жінка єго була проти того, що він кожному, хто до него прийшов, давав раду, і вона також має з того зиск. А донька казала:
- Який то зиск, коли люди всі мають зиск, і мама має зиск, але що з того... Рабін казав, що і вона має зиск, що говорить так. Пішла донька до іншого рабіна і скаржилася ему, що її тато кожному дає пораду. Другий же рабін був молодший від него, не хотів Їй нічого сказати, аби вона передала своєму батькові, аби її тато не ласував чужим молоком. Прийшла донька додому і каже своєму отцю-рабінові: - Всі люди мають зиск, лише не ви. - А чому я ні? - Бо ви їсьте від чужих корів дармове молоко. - То є правда, і тепер ти маєш рацію. Тепер мусимо купити собі корову свою. Бо те молоко, що ми купуємо, є від руських корів. Прийшов четвер, коли був ярмарок, і йде рабін, рабінова дружина і рабінова донька корову купувати. Дивляться — гонить хлоп доброго бугая. - Слухай ти,чоловіче, що ти хочеш за ту корову? Хлоп знав як сказати, бо дурний жид не розумівся на тому, та й назвав єму ціну. - Йой, то дуже багато. А хлоп відповідає: - Бо то файна корова! І товста, і молока дає досить багато. Бо вим'я дуже великі і том молока дає багато. Рабін дивиться — таки правда! - Ану дай, хлоп, нехай я побачу, як молоко тече. - Ей, пане, - каже хлоп, - ви знаєте добре, що чим ліпша корова, тим вон делікатніша. Де-будь доїти її не можна, лише в стайні дати конюшини, тоді доїти, і даст вона до двадцяти літрів молока. Дійшлися згоди і виплатив рабін хлопові гроші за корову. Прийшовши додому, рабі наказав нанести конюшини і наймичці-прислузі доїти корову. Пішла наймичка доїти, корова не дається приступити до неї, б'є. Приходить до хати і каже, що все погано, щ корову доїти не може, бо в неї вим'я немає (не має за що...) - Шкода, що ти руська дівка, де ти росла? Що не знаєш, як корову доїти. Дай-н конюшину і сам буду доїти. Дала наймичка конюшини бугайові, рабін взяв з полиць дійницю, позапинав полі сідає на стільчик і хоче доїти (він же буде доїти!). Лише злапав за бугайове вим'я, буга підскочив, а рабін не пускає: - Скачи чи не скачи, а молоко дай, бо я гроші дав! Але бугай був неспокійний, почав все розмітати навколо себе, а жид упав під бика, бик з великого переляку трохи помочився на жида. Витягли якось жида зі стайні з-пі бугая, занесли єго до хати, положили в ліжко і послали за доктором. Прийшов доктор і єму розповіл, що сталося, як рабін так побився. Доктор вислухав їхні розповіді і велів зранку принести на тарілі рабінову мочу. На другий день зранку випровадила рабінова свою наймичку з тією мочою, що доктор велів принести. Наймичка взяла миску з тією мочою і заховалася на подвір'ї, а ту мочу вилила. Не мала вона що робити, вийшла на дорогу, а тут пастух гонить корови на пасовисько і одна з них почала на той час мочитися. А наймичка підставила миску і взяла стільки, скільки там було, і. з тим пішла до доктора. Доктор подивився і констатував: - Мені необхідно там бути! За кілька хвилин приїжджає доктор до рабіна і каже: - Ви вже будете тепер телитися. Рабін пообіцяв багато грошей за те, аби доктор зробив так, щоб він не телився. Але доктор знав, що вже не може допомогти, бо час вийшов і в него в середині вже все заросло. Про то рабін нікому нічого не сказав, і наказав другим, аби про то не згадували. А наприкінці дев'ятого місяця вибирається рабін у далеку сторону до чужого міста, аби там міг отелитися (аби єго люди про це не знали). Приїжджає до іншого міста і знайшов для себе і свого слуги притулок всього на день, а на ніч наказав приготувати для себе маленьку коморочку, аби лише сам в ній ночував. А тієї ночі одного жида корова мала отелитися, а слуга жалкував будити свого господаря і прийняв те телятко і пустив єго до коморочки, бо не знав, що в ній ночував рабін. А сам пішов спати. Рано-вранці рабін пробуджується і дивиться: є телятко! - А слава Богу, що народилося, що й не чув коли! Корова так телиться, що дуже ричить, а я, мабуть, у Бога дуже щасливий, що не зчувся, коли родилося. Приходить рано слуга і бере телятко до корови пускати, а рабін не дає, каже, що того єго. Наймит пішов до господаря і сказав, що корова мала вночі теля, а він пустив єго до коморки, а тепер там якийсь пан не хоче віддати єго. Приходить господар того теляти і каже рабінові: - ІЦо ти робиш? Ти лише наймав у мене притулок, а теляти не купував! То моя корова мала телитися, а ти до того не маєш ніякого діла. Рабін відповідає, що то єго телятко, бо минуло дев'ять місяців і він спеціально приїхав до того міста, аби тут родити теля. І що для того має доказ пана доктора. Він туди круть, сюди круть, і до суду повинні були йти. На цім все не скінчилося, мусив приїхати пан доктор. Приїхав пан доктор і підтвердив, як дійсно все було, пані рабінова і наймичка свідчили також, як пан рабін був унизу, а бугай зверху. І суд з великим сміхом признав теля рабіновим. А далі як казати? На тому все і скінчилося. Той рабін взяв теля, привіз до свого міста і виплекав єго аж на корову. А потім мав корову, але молоко від неї не пив, бо казав, що від своєї дитини не можна молока їсти.
Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Сторожука, в 1894 році. Стиль запису збережено.