Текст:Як солдат із зуба борони юшку варив
Один солдат та стояв на постої у дуже скупої баби. Трудненько доводилось солдатові добувати собі кожен окраєць хліба, а що вже про варену страву, то він і забув, яка вона на смак.
Занудився він зовсім на тих бабиних сухарях з водою і почав крутити головою, що б таке вигадати, щоб і себе вдовольнити і баби не прогнівити? Солдатики хитрі на всякі видумки, бо голод — не тітка. Знайшов він старого заіржавленого зуба від колишньої борони, приніс до хати та почав стругати та мити, щоб баба бачила, та все з примовою:
— Оце буде юшка, так юшка! І курятини не треба! Дозвольте, бабко, горня і води!
Баба, зацікавлена, дала солдатові чималеньке горня і, наливши зуб від борони водою, мерщій приставила його до жару.
Кипить, аж весело дивитись! А солдат все пробує та хвалить:
— От буде юшка, так юшка! Дозвольте, бабко, дрібок солі!
Дала бабка дрібок солі.
Згодом солдат просить ще й пшона трохи.
Дала баба пшона, бо то ж цікава штука, яка то юшка вийде з боронячого зуба.
Згодом просить солдат у скупої баби кілька картоплинок… і цибулю.
Дала баба і сала, бо то ж дуже цікава і нечувана штука — юшка з боронячого зуба!
А коли вже зуб добре уварився, що вжо пшоно і цибуля розкипіли, то солдатик вийняв його з горнятка і, сказавши, що він ще не на один раз згодиться, поклав обережно на полицю. А юшка була нічого собі і така на смак, неначе й не із зуба від борони варена!